Re: цензії

Останнім часом трапляються твори з певним географічним чинником, хоч і не чітко вираженим. Літературознавчі нотатки Андреа Фішер «Епоха сучасності: 1968 до сьогодення» (Andrea Fischer «Literaturepoche Gegenwart: 1968 bis heute») для мене виявилися цікавими у тому плані, що довелося познайомитися зі східно-західним літературним процесом країни, якої, по-суті, більше не існує з моменту падіння Берлінської стіни. Не залишила байдужою праця відомого сучасного критика Уве Вітштока «Після Модерну» (Uwe Wittstock „Nach der Moderne"), автор, аналізуючи творчість одинадцяти німецьких письменників, говорить про постмодерну культуру, вагомий тиск Заходу, певну американізацію, яскраву присутність інтернаціональних тем та мотивів у сучасній німецькій літературі. Не можу не згадати у даному контексті низку есеїв Соломії Павличко, один із них - «Парадокси Гертруди Стайн». Адже саме вона, американка Гертруда, упродовж кількох десятків років була генератором ідей культури модернізму в Європі.

Що сподобалося, а що ні?

Критик повинен уміти тлумачити текст насамперед, тобто про власні вподобання тут не йдеться. Особисто на мене сильних вражень справляють ті книги, чиї інформаційні, психологічні, емоційні поля та підтексти є на грані внутрішніх симпатій. Художнім відкриттям стала «Друга спроба» Оксани Забужко, часто повертаюся до її поезій, особливо до тексту «Ушкодження роговиці» та перекладу з Сільвії Плат «Лазар-жінка». Нещодавно довелося прочитати два рукописи: «Бийся головою до стіни!» Степана Процюка та «Трава, що пробила асфальт» російської письменниці Тамари Черьомнової. Якраз ці два твори є поза категоріями подобається-не-подобається. Нівелювання прав дитини, насильство та приниження, фізичний біль, психічний травматизм - все те, що часто замовчує та ігнорує соціум. Це книги, які спонукають до діалогу, до вербалізації внутрішніх негараздів, починаючи від кожної окремої людини та сім‘ї (у випадку повісті Степана Процюка) і до цілих спеціалізованих закладів для людей з обмеженими фізичними можливостями, про які йдеться у романі Тамари Черьомнової. А ще хотілось би згадати у даному контексті книгу Марини Павленко «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?» - соціально-психологічна повість для дітей та батьків.

Що плануєте прочитати?

Роман сучасного німецького письменника, що народився й живе у Берліні, Юрґена Зайделя «Квіти для фюрера» (Jürgen Seidel „Blumen für den Führer"). Судячи з критичних оглядів, в романі йдеться про добу нацизму в Німеччині. Книгу Джошуа Слокама «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці», переклад здійснила когорта перекладачів на чолі з письменником-мариністом Антоном Санченком. А ще - збірку есеїв Леоніда Ушкалова «Від бароко до постмодерну». Заінтригувала назва книги поезій Івана Андрусяка «Неможливості мови», готується до друку нова книга Юрія Камаєва, на яку я очікую. Також хотілось би познайомитися із книгою епіграм та пародій «Пантеоном класиків» Сергія Руденка.

Що б Ви радили почитати?

Не помилюсь, якщо скажу, що чимала частина читачів мережевих та паперових часописів - це батьки. Питання, яку книжку вибрати для своїх малюків є для них більш, ніж актуальним. Але серед маленьких читачів є й такі, що мають вади зору. І на допомогу таким дітям прийшов дуже важливий соціальний проект «Доторкнутися до слова» (видавництво «Грані-Т»), метою якого є друк книг сучасних українських письменників для незрячих дітей шрифтом Брайля. Якщо ж продовжувати тему дитячої літератури, то нещодавно вийшла гарно проілюстрована збірка казок Володимира Свідзінського «Чудесна тростка». А книга Галини Вдовиченко «Мишкові миші» стане справжнім подарунком як для дошкільнят, так і для дітей шкільного віку. Ще хотілось би порекомендувати повість з музичним оздобленням «Будиночок з води» київської письменникці-казкотерапевта, Катерини Єгорушкіної.

Дорослій аудиторії раджу читати роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» - це сучасний портрет кожного з нас поодинці і разом взятих як нації, отже - будьмо знайомі.